Леонід Полтава
НАЙКРАЩА
ПИСАНКА
(Великодня
казка-оповідання)
- Нас усіх з'їдять люди. - басом сказало найбільше яєчко.
- І це добре. - обізвалися інші.- люди матимуть із нас користь.
- Але я все-таки найкраще з-поміж вас, бо я - найбільше! - не вгавало велике яєчко.
Найменше яєчко лежало у мисці поруч із своїми братами і мовчки прислухалося до розмови.
- А тебе, найменше, - знову обізвалося басом найбільше яєчко, - тебе ніхто і їсти не захоче, бо ти таке маленьке!..Маленьке яєчко дуже шкодувало, що не виросло більше. Але що воно мало робити?
Раптом всі замовкли. У сінях почулися кроки. «Візьмемо їх на писанки, адже вже Великдень наближається». - промовив жіночий голос. Господиня взяла миску і перенесла її в кімнату, де було багато світла. Найбільше яєчко відразу ж виставило свій бочок напоказ, дивіться, мовляв, яке я гарне!
Мати і донька почали малювати писанки. Незабаром майже всі яєчка стали писанками. Залишилося тільки найменше яєчко. В цей час прийшов батько із праці. Він похвалив писанки.
- А чому ніхто з вас не розмалював цього яєчка? - запитав батько.
- Бо воно дуже маленьке, якесь непоказне. Як хочеш - повечеряй ним зараз.
- Ні-ні, - відповів батько. - Я зроблю із нього писанку, і ми всіх їх посвятимо в церкві.
Найменше яєчко дуже зраділо, коли відчуло, що і його розмальовують!
«Дивіться, дивіться! - заговорили між собою писанки. - От вам і маленьке яєчко! Яке ж воно чудове!»
Коли у церкві посвятили писанки, до господарів підійшов один пан із міста. Він попрохав продати йому кілька писанок до музею. І він вибрав лише одне... найменшеньке, бо воно було найкраще розмальоване!
Прийшовши додому, господарі розговілися писанками, а найменше яєчко - чудова писанка - живе й тепер у музеї великого міста.
Люди оглядають ту прегарну працю і говорять:
- Яка ж чудова українська писанка!»
Юлія Хандожинська
Пасочка для Ганнусі
Маленька
Ганнуся дивилася, як горить в печі
вогонь. Він то розгорявся, то затухав...
Його довгі червоні язики щось між собою
гомоніли, ніби сперечалися, хто першим
полізе в димар...
І тут Ганнуся не
втрималася, і - до бабці:
- Бабцю, скажи,
будь ласка, а чому вони ховаються? Вони
ж можуть хату спалити, як вилізуть на
горище!..
- Та ні, ну що ти таке говориш?
Вони горять, поки в печі знаходяться -
це їх день... А коли ховаються у димарі,
то вже затухають, ніби спати лягають -
так, як і ти вночі...
- А як же тоді дим
виходить і десь тікає? Куди він біжить?
Може, він дружить з кимось з неба - з
якимось чарівником, який висіває цей
дим, і він, як клубочки, збивається в
хмаринки? Якщо чарівник вночі висіває,
то хмаринки сірі і чорні, а якщо вдень
- то біленькі?
- Ти маленька видумщиця,
– мовила бабця. - Але це цікаво
послухати...
Ганнуся усміхнулася і
притулилася ближче до бабусі. Вогонь в
печі то присідав, то підстрибував, ніби
прислухався до розмови.
- Ось ми зараз
з тобою візьмемо найбільшу миску, яка
в нас є, і будемо готувати тісто на
пасочки. - промовила, піднімаючись
бабуся.
- Як цікаво! - підстрибувала
дівчинка і увесь час дивилася на бабусині
руки - як та справно місила тісто.
Через
деякий час бабця промовляє до внучки:
-
Дивись-но сюди, Ганнусю, наше тісто, яке
ми приготували, вже потроху "підходить"...
-
Куди підходить? – здивувалася дівчинка.
- Хоче втекти від нас?
- Не "куди
підходить", а підростає! Хоче, щоб ми
його у форми викладали - у ті самі форми,
які ми з тобою вранці підготували.
-
А можна, я буду тобі допомагати, бабцю?
Ну хоч один разочок, щоб і моя пасочка
була!
- Он там візьми маленьку кружечку
і поклади невеличку частинку тіста - на
третину від висоти кружечки. - дозволила
бабуся.
- А чого так мало тіста? Бо я
маленька?
- Та ні, коли тісто "підросте",
то займе увесь об'єм кружечки!..
Бабця
вправно вимішувала тісто і викладала
у форми. Ганнуся задавала сто запитань
- її цікавило усе!
- А куди...?
- А
коли...?
- А що...?
Невгамовна Ганнуся
на замовкала ні на мить. Бабця лише
дивилася та усміхалася допитливій
внучці.
З часом вогонь у печі затух,
залишивши після себе червоні розжарені
вуглинки, які гріли піч.
Потім вуглинки
ставали сірими пірамідками, деякі з них
розсипалися на маленькі крихти.
Тим
часом тісто виросло, як бабця каже,
заповнило собою формочки і стало немов
гладенькою шапочкою на кожній з них.
-
Ось тепер я візьму велику дерев'яну сапу
і вигорну всі жаринки в "скули"
печі, щоб вони затримували тепло, - мовила
бабуся і, перехрестивши пасочки, обережно
усіх відправила в піч, тісно закривши
піч затулою на якийсь час, допоки
зарум'яняться пасочки.
Погомонівши
з внучкою, бабуся не помітила, як швидко
минув час, і вона урочисто відкрила піч.
Звідти йшов пряно-ванільний аромат
тіста - та такий, що вже зараз хотілося
їх спробувати.
Справжні красуні–пасочки
ніби вихвалялися одна з поперед одною
розцяцькованими жупанчиками. Не можна
було очей відвести від цього дива.
Минуло ще сорок хвилин, і бабуся до
внучки говорить:
- Так, знову беремо
нашу велику миску і будемо по одній
витягувати наших красунь.
- Ура, ура
, ура! - затупотіла мала, бігаючи біля
бабці.
- Ого, ого, які пасочки! А от
скажи, бабцю, а що є пасочки-бабки і
пасочки–діди?
- Що це ти таке
придумала?
- Ну, ось подивися: ось ці
- рівненькі, гладенькі, як галуночки; а
ось ці - зігнулися, ніби картузики одягли
і кудись поспішають! Тож я і подумала,
що ці, що зігнуті, і є - дідусі! Ось так!
- гомоніла придумкувата Ганнуся. - А
знаєш, що? Я зараз відшукаю серед всіх
свою пасочку і подивлюся, на кого вона
схожа... Ааа... Ось вона, ось вона - як
грибочок! Вона схожа на маленький
грибочок!
- Ганнусю, ми ще з тобою не
закінчили всі справи, - гукає внучку
заклопотана бабуся.
- А чому не
закінчили? Пасочки вже спеклися!
-
Так, пасочки спеклися, але ж ми ще їх
маємо прикрасити!
- Прикрасити? А це
як?
- А ось зараз побачиш.
Бабця
швидко збиває у мисочці яєчні білки і
поливає ними пасочки.
- Щось трішки
схоже на хмаринки, - пошепки мовила
дівчинка.
Потім бабуся посипає
пасочки кольоровими горошинами і
зірочками.
- А можна - я, а можна я
спробую? - і, не дочекавшись відповіді,
починає сипати прикраси на кожну пасочку.
- А на свій "грибочок" я ще й ось
квіточки "посаджу", щоб вона
відрізнялася від усіх!
- Як красиво!
- похвалила бабуся внучку. - Ти справжня
помічниця!
Свято заходило до оселі,
де на нього вже чекали і господарі, і
великодні паски...